У сиву, дуже далеку давнину, було у крука пір’я біле-біле. Захотілося йому змінити наряд на кращий. Полетів крук до сови.
В ті часи сова була фарбувальницею. Вона фарбувала всім птахам пір’я в будь який колір, який вони тільки забажають. Червоний, синій, жовтий, бірюзовий – від замовників відбою не було.
Прилетів і крук до сови.
- «Пані сова! Пофарбуй мій наряд в найкрасивіший колір! Я хочу весь світ вразити своєю красою!»
- « Добре! Допоможу тобі! - відгукнулась сова. – Хочеш сіре вбрання, як у чаплі? Або з візерунком, як у сокола? Хочеш барвисте пір’я, як у дятла?»
- « Ні, обери для мене колір зовсім незвичайний, щоб іншого такого не було в жодного птаха!»
Скинув крук із себе своє біле пір’я і відлетів.
Думала-думала сова, який колір найбільш незвичайний та й пофарбувала пір’я крука у колір чорний-чорний, чорніший за хмару.
Прилетів крук і питає:
- «Чи гарне вбрання для мене вийшло?»
Вдягнув він нове пір’я і почав у дзеркало дивитись. Подивився і занімів від жаху – з голови до кінчика хвоста став він чорним, не розібрати де ніс, де очі!
- «В який це ти колір моє вбрання пофарбувала, негіднице!»
Почала сова виправдовуватись, ховаючись у дупло:
- «Ти ж сам хотів, щоб твоє вбрання було небувалого кольору!»
- «Зачекай, впіймаю тебе, розірву на шматки! Кому я сподобаюся таким чорним? Тепер всі думатимуть, що я приношу лихо! Ми з тобою – вороги назавжди!»
З тієї пори, як забачить крук сову так і кидається на неї.
Ось чому сова вдень ховається у дуплі. Не виходить вона на світ, поки крук літає.
Переклад: Наталія Козленко